У Дніпрі може зникнути єдина спеціалізована школа для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату (Відео)

Міська влада Дніпра наполягає на припиненні освітнього процесу, аргументуючи це відсутністю укриття. Але чому за понад чотири роки великої війни для цих дітей так і не знайшлося рішення? І чому за бездіяльність чиновників мають платити ті, хто є найбільш вразливим?

Про це у марафоні “Простір свободи” на Телеканалі D1 розмовляємо з мамою одного з учнів спеціальної школи Альоною Кокоріною.

Батьки переконані, що їх просто ставлять перед фактом, без жодних гарантій та без зрозумілого плану. І сьогодні ми спробуємо з’ясувати, це дійсно турбота про безпеку, чи хтось просто обрав найлегший шлях закрити заклад разом із проблемою?

Міська влада пояснює своє рішення відсутністю укриття і наполягає на припиненні освітнього процесу. Але в цій історії виникає чимало незручних запитань. Чому за понад чотири роки великої війни для цих дітей так і не знайшлося рішення? Чому місто, яке витрачає десятки й сотні мільйонів гривень на будівництво та реконструкцію укриттів в інших закладах, сьогодні заявляє, що саме тут укриття «не було і не буде»?

“Мого синочка звуть Климентій. Йому 12 рочків. В цьому році виповниться 13. Він вже дорослий хлопчик, але має діагноз ДЦП з народження. Це дитячий церебральний параліч, який впливає на його рухомий апарат. Він не може самостійно пересуватися. Він знаходиться постійно у візочку. Він не може самостійно зробити якісь побутові речі, як то поїсти самостійно, щось приготувати, якось накрити собі на стіл, сходити до туалету. І він потребує постійної уваги до себе і постійного догляду. Це 24х7. Ця дитина не може існувати без сторонньої допомоги. І коли моєму синочку виповнилося шість рочків, стало питання про освіту, тому що будь-яка дитина в нашій країні, це прописано законом, має право на освіту. Звісно, що нам пропонували на той момент, це було дуже давно, інклюзивні класи в середніх загальноосвітніх школах, в звичайних школах. Але є одне але, яке залишилося і сьогодні. Це відсутність спеціального обладнання для дітей, які потребують саме ось такий спеціальний догляд. Тому що навіть зараз поруч в школах, які знаходяться в нашому районі, немає пандусів, які б могли забезпечити хоча б спокійний підйом моєї дитини до закладу. Те, що школи називають пандусами, ці дві рейки, які були кинуті на сходини, під високим кутом. Це американські горки просто для дитини. Тому сказати, що це ми зробили пандус, приїжджаєте до нашої школи – ні. Ті самі туалети. Нам потрібен простір для того, щоб дитина на візочку могла в цей туалет заїхати. Ми дуже довго, чесно, переглядали в ті ще далекі часи школи і можливості домашнього навчання. І потім мені, я вже не пам’ятаю, хто сказав: “Слухай, в нас же є ось така спеціалізована школа номер 90. Вона обласна, єдина на всю область”. Хто б що не писав там в коментарях, в соціальних мережах після розголосу цієї ситуації, але така спеціалізована школа для дітей з порушеннями рухового апарату, вона одна на всю нашу область. Ми туди приїхали і одразу закохалися в цих людей. в цю будівлю. Так, вона маленька, вона стара, але жодних сходинок. В нас пологий заїзд до школи, в нас шикарна територія. Діти проводили навчання на вулиці, коли це було можливо. В нас спокійний доступ до спортзалу, в якому наші діти проводили реабілітацію щоденно. У нас були неймовірні нянечки, які слідкували за нашими дітьми, допомагали, годували, перевдягали, якщо це потрібно, мали змогу змінити підгузок і наші діти були завжди доглянуті. Моя дитина, мій син встиг два роки провчитися повноцінно на офлайні в цій школі. І за ці два роки він здобув просто гігантський скачок по розвитку. Він зрозумів, що він не один такий. Вони ж це все розуміють. Вони розуміють, що вони не такі. А у цій школі вони всі одна велика родина”, – розповідає Альона Кокоріна.

Раніше Телеканал D1 розповідав, що у Дніпрі родини загиблих захисників оголосили безстрокову акцію протесту на кладовищі.