ДніпроСуспільство

Я розумію, що всі росіяни зомбовані: Мята на D1

Співачка Мята доєдналася до спілкування у програмі ЧАС БЛОГЕРА на D1.

Про 24 лютого.

Ніякої валізки тривожної в мене не було, я говорила — яка війна, ми ж живемо в 21 столітті, може бути інформаційна війна, а так — ні. Я не хотіла в це вірити. Про війну мені сказали мої музиканти. Вони дивилися новини. Я сама дуже рідко слухала та дивилася новини. Я навіть про це і подумати не могла. А 24 лютого навіть думки про бомбосховище не було. Я взяла валізу, накидала туди речей собі та дітям, взяла документи і ми виїхали за місто. Ми виїжджали з Києва 4 години. Ми направлялися в мій будинок в області, та там виявилося настільки гаряче, що й уявити важко було. Зараз я за містом, також в області. І я розумію, що ніде ніхто не може гарантувати безпеку від ракетних ударів. Тому, якщо ви чуєте тривогу — спускайтесь в паркінги, в бомбосховища, нам ще з вами відбудовувати країну. Бережіть своє життя. А зараз люди звикли до сирен. Та слід берегти себе і скоріше вигнати рашистів з нашої землі.

Про вплив війни на творчість.

Перші три тижні я не могла співати. В мене боліла душа і серце за мій народ. В мене просто не було голосу, єдине — хотілося кричати від болю. Дякувати Богу мій будинок лишився цілий, але він ходив ходунлм. Натхнення почало з’являтися після другого місяця війни. І я випустила пісню «Лелека», це пісня харківської групи, яка була записана під обстрілами. Я з ними зв’язалася і запропонувала колаборацію. І я захотіла присвятити її усім льотчикам ЗСУ. Вони бережуть наше небо. Після цієї пісні я почала писати вірші. Вони в мене йдуть, буквально з п’ять хвилин я їх записую і відразу ставлю в інстаграм, щоб поділитися тим, що йде до мене нібито зверху. Я не знаю, звідки вони беруться. Це мої думки, які б я хотіла сказати.

Про втому.

Ми втомилися від всіх новин, та ми не маємо права не говорити про те, що відбувається. Дякувати Богу, дякувати ЗСУ за те, що в деяких регіонах нам спокійніше стало спати. Але кожну хвилину ми повинні пам’ятати — там хлопці б’ються за наші життя. Вони віддають своє життя за нашу свободу!

Про ставлення до росіянців.

Я розумію, що ми воюємо не тільки з терористом путіним, а і з народом росії. В 21 сторіччі нормальна людина так, як поводять себе вони — не може такою бути. У мого чоловіка родичі в росії, і ми не спілкуємося. Я не хочу їм щось доказувати. Я розумію, що всі росіяни зомбовані. І чекати, що там буде просвітлення мізків — мають пройти цілі покоління.

Про майбутнє.

Я вірю, в те, що ми переможемо. Що ми повернемо наші землі. Це не місяць і не два, я розумію. Але це обов’язково станеться. Чекаємо, молимося за наших хлопців.



Back to top button