ДнепрОбщество

Віталій Козловський: « Ми не маємо права сьогодні заспокоюватися, поки вбивають людей в Маріуполі, поки триває війна»

В ефірі програми «ЧАС БЛОГЕРА» співак Віталій Козловський розповів про важливість емоційного стану кожної людини, поділився історією своєї нової пісні та закликав співаків говорити серцем.

Сьогодні нам як ніколи необхідний гарний настрій. Нам потрібно підіймати наш емоційний стан. Слід не опускати руки. Навпаки, сьогодні, спілкуючись одне з одним слід піймати наш дух і віру в перемогу.

Я від самого початку війни знаходжуся в Києві. Моя позиція бути тут. Я не міг собі дозволити кинути своїх вже деяких літніх друзів, яким потрібна допомога. Тому я тут, крім цього, беру участь у різних творчих заходах, у волонтерських, у психологічних.

Як тільки війна розпочалася, творчості не було місця, але через десь три тижні, я зрозумів, що в мене так болить душа, що потрібно просто викричатися. Висловитися. Ми не маємо права сьогодні заспокоюватися, поки вбивають людей в Маріуполі, поки триває війна, ми маємо готуватися до гіршого, але бути на позитивному рівні. Тому підтримка, наша загальна, сьогодні необхідна. І це навіть не була якась творча робота. Це був порив. Я розумів, що таким чином я зможу докричатися до всього світу.

В мене були наміри, з якими я прийшов на студію. Я не знав, що я хочу співать, та я знав, що хочу сказати людям. І тут я знайшов пісню 1985 року, яка написана тодішніми авторами, які надихнулися світлинами 40-50 років військовими УПА, які фотографувалися зі своїми дружинами та дівчатами. Вони поклали найкращі роки свого життя, аби бути разом зі своїми чоловіками. Історія кохання — це історія розпачу, але це історія віри в незламну перемогу. Тож, переробивши трошки текст і мелодію, я заспівав цю пісню, як я її відчув.

Коли ми створювали відеоряд до цієї пісні, я бачив очі людей, які не мають тепер даху над головою. Ми, приходячи розтрощених будинків, зустрічали людей, які там жили. Ми питалися в них, чи можна знімати, всі дозволяли та розповідали власні історії про те, як прилетіли ракети, як було непросто збагнути, що все накоплене роками — його не існує. Це люди, в яких вже немає вогню в очах. І їм необхідна підтримка.

Та ми незламні! Ми живемо з гарним почуттям гумору навіть зараз. Ми будемо стояти до кінця. Ми будемо робити все, аби перемогти і аби наше мирне небо над нами засяяло. Нас хотіли розсварити, опустити наш дух, але ми сьогодні стали свідомими і чесними по відношенню одне до одного.

Та на війні не без уродів. Мені дзвонив один, як я думав, товариш, та каже — «я вигадав бізнесок, благодійний, будемо допомагати ЗСУ і самі заробляти». Він був посланий туди ж, куди і воєнний корабель.

Щодо співаків — я хочу, щоб сьогодні лунали не голоси, а наші серця. Під час війни — ми люди, як лакмусові папери, ми все відчуваємо. Де щиро, а де ні. Тому, я дуже хочу, щоб всі, хто буде брати участь у концертах, були щирі, патріотично налаштовані люди, які б давали бойовий незламний дух нам. Пісня зараз це покликання. Це не примха, не заява амбіцій. Це поклик душевний має бути. Пісня дає величезну наснагу не опускати руки. Та якщо буде необхідно — я візьму рушницю і руки і буду стріляти.

Повну версію програми дивіться тут.



Back to top button