Війна, спорт та майбутнє: Ярослава Магучіх на D1
Чемпіонка світу та Європи з легкої атлетики Ярослава Магучіх доєдналася до спілкування у прямому ефірі на D1.
Про компліменти.
Я чую їх часто, посміхаюся, мені приємно їх чути. Зараз в мене фішка — мейкап на змагання з прапором України, такі стрілочки, і всі такі — вааау, клас. Мені було приємно, що людям сподобалося.
Про зустріч Нового року та Різдва.
Зустріла вдома, у Дніпрі, з рідними людьми. Мама була щаслива, що вперше за 5 років зустрічаю свято з родиною. Я дуже рада, що ми змогли приїхати у Дніпро, я ходила по місту, посміхалася.
Про настрої Дніпра.
Я відчула, що люди пристосувалися до життя. Зараз кажуть — прилетить так прилетить, ну що ми зробимо. А я приїхала — о, вокзал, такий рідний. Враження від міста класні . Взагалі, домівка, це місце, де ти перезаряджаешся емоційно, не дивлячись ні на що. Я дуже рада, що я повернулася. Коли я їхала з України, я не знала, коли повернусь. Та за два тижні я знову їду змагатися.
Про 24 лютого та початок війни.
Я зустріла цей день вдома. Прокинулася від двох вибухів, потім чула, як летіла ракета. Я дзвоню батькам, кажу — почалася війна. Вийшло, що я їм повідомила. Ми вирішили поїхати за місто, тривожної валізки в мене не було, до останнього вірила, що цього не буде. Я взяла тренувальний щоденник, книжки, кота і ми поїхали. Я взагалі не розумію людей,які взяли документи та гроші, а кота, наприклад, полишили. І волонтери рятували тварин. Таке теж траплялося. Про спорт перші три дні ніхто не думав. Ми почали з тренером займатися волонтерської діяльністю. Потім все ж таки вирішили виступити на чемпіонаті світу, у Белграді. Це був старт сезону. Вирішили їхати та підіймати наш прапор. Розмовляти з журналістами. На машині виїхали та поїхали на старт. І це було найскладніше — прощатися. І навіть були думки, що може не треба мені їхати, що може я буду тут кориснішою. Але я зрозуміла, що спортивна арена — це мій фронт роботи. І цілий рік я стрибала, показувала результати, спілкувалася з журналістами. Напевно, за цей час в мене було найбільше спілкувань з журналістами. Всі питали — як це почалося, що ти думаєш з цього приводу. Я казала — щоб все це закінчилося і росія пішла геть з України.
Про проросійських людей.
Насправді, всі нас підтримують, тільки росіяни не підтримують України. У Туреччині на зборах у квітні приїжджали росіяни, бо їм тільки туди і можна було приїжджати, і там якійсь чоловік заявив — скоро України не буде. І тренер моя на нього як гавкнула! Моя тренер може. І той замовк, мовлячи — та нічого, я ж нічого не кажу.
Про український прапор на ЧС.
Коли лунав гімн України та підіймався прапор на Чемпіонаті світу, я зрозуміла — ми змогли з тренером вийти на налаштуватися, щоб лунав наш гімн, що майорів прапор. І люди стояли, співали. Навіть з-за кордону. До серця прикладав руку. Було приємно, що вони підтримують та вірять у нашу перемогу.
Про спортивний рік.
Я була у трійці номінантів “Найкращий легкоатлетка Європи” і світу теж була в номінації, та не виграла її. Але я була у трійці і це також дуже приємно.
Про стрибки.
Ми з тренером разом приймали рішення. Мені подобалось стрибати. Я була у Тетяни Володимирівни першою дівчиною, яка стрибає, до мене були хлопці. І вона багато книжок читала, розвивалася разом зі мною. І зараз у нас є результати, сподіваюся, вони будуть рости.
Про думки на старті.
Я собі кажу, що я можу це зробити. Але є традиція — я дивлюся на тренера, розвертаюся, дивлюся на планку та біжу. І навіть коли тренера не було на змаганнях, я всеодно розверталася і думками уявляла, що вона там стоїть.
Про друзів спортсменів та волонтерство.
Багато людей продовжує тренуватися. Багато хто волонтерить, допомагає нашим воїнам. Війна показала, що ми можемо об’єднатися всі разом та разом йти до перемоги. Я впевнена, отак крок за кроком ми переможемо. Мене питають, що надає мені мотивацію на змаганнях. І я кажу — це наші воїни. Вони воюють, віддають свої життя. І ти розумієш, що вони там, а ти тут, і в тебе немає іншого вибору, крім того, щоб піти на доріжку та зробити все, що від тебе залежить. Підняти наш прапор. Щоб не забули, що війна ще не закінчилася.
Про хобі.
На D1 я вже готувала яблучний пиріг. Також я обожнюю готувати чизкейк. А так я все готую. Якщо про поїсти — то люблю пасту готувати. Взагалі, в мене нема такого, як сніданок, обід, перекуси. Звичайно є певні продукти, які мають бути. Інтуїтивне харчування. Не переїдати. Ти відчув, що ти наївся — залиш, краще доїсти потім. Також є таке хобі, як малювання. Це допомагає мені розслабитися. Зараз я малюю рідко, але в мене є картина по номерам, яку я ще не закінчила, і вчора я сіла, включила фоном фільм, і просто відпочивала. Також люблю читати. Але коли нема настрою ти можеш одну сторінку читати по кілька разів. Тож читати треба за настроєм.
Про Париж та французьку мову.
Я хочу її вивчати, хочу знайти репетитора, бо скоро змагання. Кажуть, що якщо ти вивчив одну мову, то інша тобі легше дається. Та треба і повторювати англійську. Частіше практикуватися. Тож, шукаю репетитора з французької мови.
Про 2023 спортивний рік.
На цей рік перший старт буде 13-го січня, у Львові. Відкриття сезону буде в Україні. Є цьогоріч Чемпіонат Європи у приміщенні. І буде в Угорщині Чемпіонат світу.