В ефірі програми «ЧАС БЛОГЕРА» сценаріст, комік, продюсер Валерій Жидков розповів про початок війни, Президента, нашу перемогу та про різницю між народами.
Про початок війни.
Мене війна застала вдома, в Києві. Нам з дружиною не спалося, в ми до другої години ночі щось планували — хто поведе дітей до школи, що робити. А о 4 ранку мене розбудила дружина, і сказала, що їй передали новину — ось-ось щось має початися. Я до останнього казав — та що воно почнеться. А потім ми послухали промову російського президента стосовно його намірів, і через кілька хвилин вже почули вибухи. Сумнівів, що почалося щось погане не залишилося. Я відразу вирішив вивезти родину в безпечне місце. На дачу. Бо Київ був стратегічною точкою, як я гадав. А дача у нас між Ірпенем та Макаровим. А через два дня нам довелося шукати нове безпечне місце. Вже без усіляких валіз, лише з документами. Виїжджали практично скрізь колони російської техніки. Їхали, доки не добралися до границі. Там я дівчат відправив, а сам залишився. Ось так пройшли перші дні війни.
Про підтримку бойового духу військовослужбовцям.
Ми виїжджаємо до військових частин і там намагаємося підняти настрій хлопцям. Та в мене є відчуття, що вони нам більше настрій підіймають. Бо коли ти сидиш у місті та все інше, то важко зрозуміти, що відбувається, а коли приїжджаєш до частини, бачиш, що хлопці спокійні, всі на своїх місцях, нормально спілкуються, сміються з жартів, то розумієш, що в армії все спокійно. А якщо там все гаразд — то й нам можна не перейматися.
Про гумор.
Без гумору можна з’їхати з глузду. Це і зброя, і захист одночасно. Сміх — це гарна зброя проти страху. Зрозуміло, що бояться усі. Та гумор — це одні з доступних ліків, які не нашкодять.
Про соцмережі.
Я не дуже активний, сьогодні намагаюся озвучувати лише ті думки, стосовно того, що відбувається навколо.
Про майбутнє.
Якщо не думати про майбутнє, то немає сенсу взагалі існувати. Ми однозначно переможемо, у нас однозначно буде майбутнє і воно буде світлим. Це буде не так швидко, як нам бажається, але саме зараз Україна народжується, як країна. В цих муках, в цих стражданнях і відбувається справжнє народження справжньої держави. Нація наша була завжди, а нашими кордонами завжди маніпулювали. Сьогодні у нас з’явилася можливість для того, щоб раз і назавжди показати, що є така країна, що ми думаємо саме ось так, і плани наші ось такі.
Про Президента.
Поведінка Зеленського в перші дня дуже всіх мобілізувала. Вона показала позицію влади і його позицію. І мені здається, що його поведінка дуже посприяла тій єдності, що утворилася в нашій країні. Цей спільний морально-бойовий дух став непереборною перешкодою на шляху російській армії, яка нічого не може зробити з Україною. Ламає зуби, ламає пазури не дивлячись ні на що. Війна дала чіткі правила гри, де зрозуміло, хто проти кого бореться та заради чого бориться. І Зеленський — борець, людина, яка не любить програвати, а любить перемагати. Тому, нам пощастило, що він в цей час був на цій посаді.
Про нашу перемогу.
Іншого бути не може. Головне, щоб путін не пішов на ядерну «нічию». А перемогти в цій грі він вже одночасно не зможе.
Про російських колег.
Кількість друзів у мене значно зменшилася. Є ті, хто однозначно на нашому боці, вони підтримують нас та засуджують те, що відбувається. А є ті, хто вірить, що тут фашисти та нацисти. Я чую це від людей, яких вважав своїми друзями, і це слухати огидніше, ніж слухати соловйова чи кисильова. А тих, хто нас підтримує — вимагати від них активних дій на території росії — це практично самознищення. Мати громадянську позицію в росії сьогодні рівнозначно самознищенню. Там немає принципів. Тому я не вимагаю від них рішучих дій. Я гадаю, що вийде наступне — Україна допоможе росії стати демократичною країною.
Про різницю між народами.
В українців є свіжа пам’ять про те, що владу можна примусити змінити свою поведінку. Як мінімум. А можна навіть її прибрати, якщо вона не змінює свою поведінку. В росії такого досвіду з 90х років немає. І головною ціллю там було примусити людей не намагатися робити того, що роблять люди в Україні.