ДніпроСуспільство

Сьогодні я корисний конкретними діями, а не музикою: Олександр Кривошапко на D1

Музикант Олександр Кривошапко доєднався до спілкування у програмі ЧАС БЛОГЕРА на D1.

Про 24 лютого.

Я був в Києві, мені зателефонували, сказали про вибухи, першою справою слід було відвезти її до безпечного місця. Мені стало набагато легше, коли мої рідні опинилися в безпеці. Також ще до війни я записався, щоб потрапити до тероборони, мені здається, все було більш ніж очікуваним, саме повітря про це говорило.

Про благодійний фонд “Братське серце”.

До війни я гадав, що волонтери — люди без справи, без амбіцій, які нічим не займаються. Та війна розставила все по місцям. Вийшло так, що вся моя родина була в Маріуполі в перші дні війни, на 4-5 день почав зникати зв’язок, я почав збирати кошти, аби передавати їх в Маріуполь, щоб допомагати тим, хто постраждав, когось евакуювати. І крок за кроком ми стали однією з найбільш авторитетних організацій по східному напрямку, зараз у нас працює програма телеграм-бота і кілька тисяч родин щомісяця отримує нашу допомогу дистанційно — 20-25 кг гуманітарної допомоги може отримати родина новою поштою. Ми пишаємося роботою нашого фонду та стабільно працюємо далі. На постійній основі у нас працює до 10 людей. Є групи швидкого реагування — це велика кількість людей, які швидко включаються у процес.

Про творчу діяльність.

Як музикант, я під час війни випустив одна пісню, яку написав ще до війни. Поки гармати стріляють — музи мовчать. Нині я зайнятий іншими процесами, і мені важко підібрати слова, аби виразити свої емоції. Весь час я приділяю фонду, і він продрвде роботу і після війни. Але, безумовно, я музикант. Та на сьогодні я більш корисний конкретними діями, а не музикою.

Побажання українцям.

Нам усім час споглядати кінець війни та нашу перемогу.

Про перший день після перемоги.

Я поїхав би в Маріуполь. Я звідти родом. Це мій великий біль. Я ночами бачу, як я повертаюся до Маріуполя. Я чекаю того момента, коли приїду в рідне місто.



Back to top button