ДнепрОбщество

Римма Зюбіна: «Треба розуміти, де закінчується проституція і починається професійність»

Акторка, телеведуча та громадська активістка Римма Зюбіна доєдналася до спілкування у прямому ефірі на D1.

Про сьогодення.

Я в Києві, лише на тиждень поїхала до Ужгорода, але була рада, що повернулася. Мені тут набагато комфортніше, там я якось важко споглядала, що працюють ресторани, грає музика. Боже збав, я нікого не засуджую, я радію тому, що в когось є мирне життя. Але коли я чую, що люди втомилися від сирен, то я трішечки не розумію. Я не розумію і цю фразу з 2014 року — «наші хлопці там гинуть». Що означає «наші» і «там»? Поки в українців не буде усвідомлення, що ми одна велика країна, і що коли в твоєму домі пожежа, слід не спускатися на інший поверх, а брати відро і йти тушити.

Про робочі будні.

Ми зняли кіно, художнє, короткометражне. Знімали в Бородянці, в цих жахливих подвір’ях, що залишилися після «руського миру». Це настільки емоційно важко. Я ніколи не переживала нічого подібного на знімальних майданчиках. Щодо театру, то зараз відновилися вистави. Я одну вже зіграла, три попереду.

Про переосмислення ролей.

У мене була одна вистава з 24 лютого, яку я зіграла. Вона сучасна, про маму і сина. Їх стосунки настільки антогоністичні, що мама починає спілкуватися з сином через інтернет під ім’ям іншої людини. І син розкривається по-новому. Відокремити себе від того, що зараз відбувається — неможливо. І зараз я грала цю першу виставу, і ні на секунду не відпускала від себе те, що відбувається за дверима залу. Дуже складні почуття. Я не скажу, що ми зараз граємо не віддаючись повністю процесу. Все просто інакше.

Про українське кіно.

Я вважала, що після Майдану відбудеться велике переосмислення. Я, коли відбулася анексія, першою відмовилася працювати в російських проєктах. Це була моя позиція і вона незмінна. І за останні 8 років в мене були дві основні кіно-роботи — серіал «Люся-інтерн» та фільм «Гніздо горлиці». Зараз я дивлюся, як проходять дні українського кіно у світі. І я не погоджуюсь з тим набором фільмів, які возять. Бо є такі, після яких ти вийдеш, і більше ніколи не будеш дивитися українське кіно. Якщо говорити про серіали, то їх реально фінансувала росія, і трішечки вкладувала Україна. Тому що продукт продавався на російськомовну аудиторію в росію. На російськомовні канали в Естонію, Латвію, Ізраїль, Німеччину, Америку, Литву… Величезний ринок збуту. І наші продюсери не можуть порівняти заробітки, які б були на 40 мільйонну Україну. І коли в людей буде не «бабло перемагає зло», а розуміння, що ми народилися і виросли в такий час, що нам треба займатися просвітництвом. А просвітництво — ніколи не довбало заробітчанством. Не можна заробити всіх грошей. Треба розуміти, де закінчується проституція і починається професійність і відповідальність за те, що ти робиш у своєму житті. У своїй професії.



Back to top button