ДніпроКанал Д1Суспільство

Про проєкт “Холостяк”, справжнє кохання та нове життя: Анастасія Анісімова на D1

Блогер, співачка, волонтер Анастасія Анісімова доєдналася до спілкування у програмі ЧАС БЛОГЕРА на D1.

Про життя після проєкту “Холостяк”.

Виявилося, що моє сімейне життя було розпочато ще до проєкту. Дуже довго затягувалися зйомки і я почала спілкуватися з хлопцем з роботи. Це було лайтове спілкування. Я пішла на проєкт і в якійсь момент, під час свого побачення з Алексом, я почала розуміти, що щось не те. Алекс дуже добра та цікава людина, він знає, які слова підібрати, але не було іскри. Я відчувала, що мені щось заважає. Напевно, він це відчув, тому відправив мене додому. Коли я виїхала з проєкту, то мій перший дзвінок був саме тому хлопцю, я сказала — мені потрібна підтримка, потрібно поговорити. Ми з ним зустрілися, поспілкувалися, і наступного дня ми вже були не в статусі друзів, а в статусі співмешканців. Ось так спробували, і все пішло на лад. Нам було і тоді, і сьогодні комфортно і кайфово. У нас однакові цілі, однакові погляди. Нам класно.

Про вагітність.

Ми чекали вдома на результати УЗІ, бо казали, що може бути якась кіста. І ми оновлювали електронну пошту, прийшов лист, і ми побачили, що то зовсім не кіста. Ми зраділи. Звісно, була тривога, але вона пройшла швидко. Він,як справжній чоловік, охопив мене своєю мужньою рукою і прикрив від біди. Я пам’ятаю, як я їхала народжувати. Я поїхала до подружки, і тут відчула, що почалося. Я йому телефоную, розповідаю, і він так — куди їхати, що робити, куди біжати. І після народження дитини він від неї довго не відходив.

Про війну.

Всі казали, що щось буде. І на ранок 24 я збиралася поїхати до Дніпра забрати Мілану, старшу доньку, бо вона була у батьків. Але ми прокинулися від бомб та ракет. Я дзвоню батькам, вони кажуть куди їхати, щось перекрутили… І ми на 4 день лише змогли виїхати з Києва. Зустрілися з батьком у Львові, дитину підібрали у Чернівцях і я ненадовго виїхала до Турції. Мені потрібно було нормально вести вагітність, також Мілана дуже боялася. В червні ми повернулися додому. Чоловік завжди був на зв’язку. Коли все затихло трохи, ми повернулися. І я вам скажу, що краще я буду тут під ракетами, чи десь у Європі. Тут мій дім. Я так ніколи не любила Україну, як зараз.

Про виховання дітей в умовах сьогодення.

Я не можу жалітися, бо в мене більш-менш нормальна ситуація. Але складно. Бо це зима, є якісь проблеми, не так зручно зігріти дім.

Побажання українцям.

Те, що я могла б побажати раніше, вже є в українців. Є єдність, є любов, є турбота про себе та ближніх, є сила, міць, воля. Тож, давайте скоріше переможемо і будемо святкувати. Ми всі повинні жити так, як хочеться, а не так, як приписують нам реалії.



Back to top button