Про колаборацію заради допомоги, будівельні пакунки для постраждалих та побудову нової держави 

Директор Новозеландського фонду “ReliefAid” в Україні Джосеп, волонтер благодійного фонду “Коло” Андрій Половко та волонтер Ян Комишан доєдналися до спілкування у прямому ефірі на D1.

Андрій Половко зауважив, що триває проєкт по допомозі людям, які постраждали внаслідок ракетних атак, у яких були пошкоджені будинки, але вони продовжують в них проживати. 

“Цей проєкт стартував три тижні тому, ми почали працювати. Новозеландський фонд ReliefAid дає допомогу, будівельні набори, який видається родині, яка постраждала внаслідок ворожого обстрілу та проживає у пошкодженому будинку. Наша задача довести ці пакунки родинам на Донбас, щоб вони могли провести ремонтні роботи та мали змогу жити в тих містах, де вони зараз мешкають. Фонд “Коло” разом з ReliefAid зробили колаборацію, і з нею ми їздимо до міст і видаємо допомогу. За ці три тижні ми вже 5 разів були, допомогли десь 400 сім’ям. Були у Краматорську, Слов’янську, Покровську. У планах ще декілька тисяч пакунків для Донбасу. Можливо будемо працювати з Харківщиною, Запорізькою та Дніпропетровською областями.

Моє враження, що ми зараз будуємо нову державу. Це дуже важливо. Будуємо нових людей. Я гадаю, що все цікаве попереду. Все у нас буде добре і гаразд. Робота наша ніколи не закінчиться, бо будівництво — це процес на все життя. Я зробив свій вибір, я працюю, я допомагаю, як можу. Ми робимо ту справу, яку ми хочемо робити, яку ми вміємо робити. І моє таке враження, коли ми зараз будуємо нову державу, що вона буде зовсім інша, не така, як була. Я в це щиро вірю”. 

Пан Джосеп розповів, як його зустріла Україна та зазначив, що основний фактор, на який він звернув увагу — це люди. Їхній приклад варто наслідувати.

“Моя особиста мотивація полягає у тому, що я в подібних проєктах працюю вже близько 10 років. Відвідував різні країни, брав участь у різноманітних гуманітарних проєктах. В Україні величезна потреба для постраждалих у їх забезпеченні. Їх потреби величезні. Багато хто із постраждалих фактично виживають за рахунок своїх власних сил. Намагаються вижити за будь-яких обставин. Люди відчувають величезну потребу у простих речах. Центральна влада намагається впоратися із цими завданнями, але ми розуміємо, що іноді з такою кількістю постраждалих та такими руйнуваннями це доволі складно. Тож, коли ми почали наш проєкт із будівельними матеріалами, ми розуміли, що потрібно швидко рухатися, потрібні швидкі реакції на обставини, що складаються. Тож саме у цьому ми і вбачаємо сенс нашої допомоги і нашої роботи.

Звідки є сила і бажання допомагати — звичайно від людей. Тому що, ми щодня бачимо, наскільки українці сильні, безстрашні. У нас з’являються сили і стимул, коли ми бачимо і відчуваємо вашу силу. Навіть в деяких місцях коли приїжджаємо, леді поважного віку, бабуся, продовжує боротися, продовжує жити. Дивлячись на це ми теж отримуємо сили для нашої роботи і боротьби”. 

Волонтер Ян Комишан розповів про те, як переробив кемперський мікроавтобус на транспорт для допомоги людям.

“У перший тиждень я почав возити людей на Західну, відводити людей похилого віку, дітей. І батько, який в мене там живе, сказав, що є можливість возити із Чернівців допомогу. Ми возили з Чернівців на Харків, на Київ, в бік Миколаєва ліки. Бус був оброблений, щоб всередині було тепліше, люди там залишалися, коли ми їхали. Туди ми відвозили гуманітарку — назад везли людей, яким потрібно було допомогти. І завжди було питання — а що ти тут робиш, бо бус був розмальований, а потім бус був знаком, що де б ти не був, щоб ти не робив, ти можеш допомагати. І навіть якщо в тебе буде розмальований бус, ти можеш допомагати, є стара автівка — вона може бути корисною. Ти маєш це робити, якщо в тебе є така можливість. Ось і займаємося цим. 

Мені здається, коли закінчиться війна, роботи буде ще більше, бо потрібно буде відбудовувати не тільки будинки, а й налагоджувати зв’язок між українцями в цілому, бо дуже довго нас розділяли. Потрібно провести велику роботу з формування нової держави”.