Про акторський професіоналізм, російських “зірок” та творчий простір: Антоніна Хижняк на D1

Акторка театру та кіно Антоніна Хижняк доєдналася до спілкування у прямому ефірі на D1.

Про сьогодення та роботу. 

Ми відновлюємо виставу, яка раніше йшла на лівому березі, та готуємося до прем’єри сучасного Голохвастова. Я виконую одну з головних ролей — Проню. Завжди хотіла зіграти цього персонажа і життя дало мені такий шанс. 

Про найулюбленішу роль. 

Кайдаші назавжди в моєму серці, це перша головна роль. Вона назавжди залишиться рідною. І після того були гарні ролі, і в кінопроєктах, і в театральних виставах. Я за те, щоб пробувати себе в різних жанрах. І зараз, попри складну ситуацію, якісь проєкти разморожуються і дають шанс залишатися різносторонньою. Люди хочуть бачити щось нове. І ми намагаємося зібратися і щось робити. Я вдячна долі, що акторство дає можливість проживати багато різних життів. Такі особливості акторської психіки. Був випадок, ми грали виставу в Броварах і почалася тривога. І одна сторона мене пару секунд не розуміла, чи продовжувати, а друга — далі йде по тексту. Це такий скіл, така навичка, що завжди зі мною. 

Про виїздну виставу.

Десь з березня ми їздимо з виставою “Основний інстинкт”. Ми дуже хотіли приїхати в Дніпро, але, нажаль, поки що ми немає можливості, але, маю надію, з осені поїдемо. Дуже не хочеться переривати виставу через сирену. Може ми знайдемо майданчик-укриття, щоб ми могли дограти стовідсотково. Не хочеться розчаровувати глядача. Привіт всім дніпрянам, всім моїм родичам, я дуже хочу до вас приїхати.

Про тривоги під час виступів. 

Це все приходить із досвідом, якщо ти початківець, такі речі вибивають, важко повернутися в настрій та стан. Та після року війни ми зрозуміли, що настрій і стан змінюються щосекунди. Ти мусиш адаптуватися. В принципі, якщо стоїть реальна небезпека, то ти вже ні за що не думаєш, головне безпека людей. Більше переживаєш, щоб всі встигли спуститися в укриття. Сподіваємося на Бога, віримо в ЗСУ, чекаємо перемоги. І бажаю її якомога швидше. Щоб наші хлопці скоріше поверталися до своїх сімей.

Про професіоналізм. 

Наш майстер казав, чим аматор відрізняється від професіонала — тим, що професіонал заробляє цим гроші. Це вже не хобі, це твій хліб. Напевно, коли ти відчуваєш, що тобі треба вчитися — ти вчишся, набуваєш нових навичок. Це дуже суб’єктивна історія. І, звичайно, треба мати профільну освіту. Можливо, звісно, все, та зазвичай актор отримує професію в колі однодумців. Це така історія, в яку важко взяти та увійти. Це роки важкого шляху. З абсолютно не гарантованим результатом. Це доволі жорстока професія. І конкуренція шалена. Але я рада, що кожного року з’являються нові випускники, нові обличчя. А так — ти навчаєшся все життя. Бо не хочеться закріпитися в одному амплуа. Хочеться бути цікавим для глядачів.

Про російських акторів.

Слава Богу, що ми перестали знімати серіали з російськими акторами. Їм платили захмарні гонорари. Наші актори за півжиття таких грошей не бачать. У мене була така ситуація, коли пропонували невеликий гонорар, а перед зйомкою кажуть, що заплатять ще на тисячу менше, бо перерахували бюджет і не вистачає для головної героїні. Короче кажучи, ми на вірному шляху, що відмовляємося від тих мильних серіалів. Є інші ринки, які видають класні продукти, є чудова планка, і якби ті всі гроші, які ми викидали на російських акторів, ми вкладали в українське, ми б були на рівні Нетфліксу.

Про творчий простір після перемоги.

У нас є чудовий орієнтир, як можна знімати якісно. Нам треба знімати кіно про захисників, про людей, які міцно тримають тил. Далі черга за хорошими сценаріями, бо є ризик скотитися на щось незрозуміле, треба боротися за якість, за чесне продюсерство. Бо у нас не режисер обирає, а продюсер. Досі у нас таке є. Нам потрібне своє класне і якісне кіно, сценарій і класні історії, які будуть нас презентувати у світі.

Про власний ТОП-3 українського кіно.

Памфір, Люксембург-Люксембург та, може хто не бачив, подивіться “Погані дороги”. У нас вистачає гарних фільмів, просто мало вкладають в рекламу.