ДніпроСуспільство

Поки в центр Бєлгорода не прилетить, вони труситися не будуть: Владислав Безрук на D1

Волонтер, адвокат Владислав Безрук доєднався до спілкування в програмі ЧАС БЛОГЕРА на D1.

Про відношення до міської влади Харкова.

Я голосував за нашого мера, на той час, та й зараз, немає для Харкова кращого варіанту. Як господар — він чудовий. Але прийшла війна, і мені здається, що він досі немає позиції. Вона мені незрозуміла. Якщо поспілкуватися з людьми, які залишилися у Харкові, то їхня позиція співпаде з моєю.

Про блог та росіянців.

Українцям все зрозуміло, а до росіянців не доходить. Їх як заворожила якась циганка. Просто вони не хочуть брати на себе відповідальність, кажуть, що це фейки. Я навіть заморився виходити в ефір, голова від них пухне. У них одне — ви 8 років бомбили Донбас, гвалтувати, їли дітей. Там нема про що балакати. Багато росіян пишуть мені погрози в дірект, та ось в ефір до мене не виходять.

Про Бєлгород.

Поки в центр міста не прилетить, вони труситися не будуть. Поки літаки над ними літати не будуть, вони труситися не будуть. Коли вони почнуть падати від пролітаючих над головою літаків — тоді вони затрусяться.

Про Харків.

Північна Салтівка — там немає цілих будинків. В центрі — міськрада, центральна вулиця, там попало. Ринок Барабашова розбомбили. В приватний сектор також потрапляло.

Про волонтерську діяльність.

Я народився, виріс та вивчився в Харкові. Я тут заробляв гроші. І я розумів, що почнеться війна. Ілюзій не мав. І коли вранці почали бомбити Харків, я схопив рюкзак, жінку, рідних, всіх посадив в один погріб та пішов вступати до ТРО. Там сказали — без досвіду не беруть. Що робити? Війна. Потрібні консерви, топливо. Почали збирати. Потім відправив дітей, а сам залишився захищати місто. Я сказав — зайдуть сюди, буду зубами їх гризти. Зі мною залишилася моя жінка. Пішли бої — почали годувати людей, заправляти військових, всіх, хто залишився. Бо в перші дні протікали майже всі, самі стійкі залишилися. Я почав робити щось, аби не пустити сюди орків. Що я можу? Витрачав гроші. Робив схрони з топливом і їжею, потім розвозили тим, хто цього потребував. Ми згуртувалися з тими, хто залишився. Щось робили, ось така ситуація. І ось так я став волонтером — просто захищав своє місто.

Про щурів.

Вони існують. На жаль. Повертаються ті, хто поїхав та починають наводити свої порядки. Є люди, які заробляють на війні. Та єдине, що добре — більшість людей нормальні. Ті, хто згуртувався.

Про Україну після перемоги.

Я бачу нашу Україну без отих комуністичних старих дідів. Без отієї братії. Бо зараз ми боремося за свою незалежність. Нам за 400 років вперше дано шанс піти від рабства росії, надавати їм стусанів та позбавитися від комуністичного минулого. Я бачу без оцих дідів Україну, нехай правнуків своїх виховують. А ми будемо рухатися вперед та розвиватися.



Back to top button