ДніпроСуспільство

Під сирени та ракети я навчилася цінувати кожен день життя: Катерина Малицька на D1

Співачка Катерина Малицька доєдналася до спілкування у програмі ЧАС БЛОГЕРА на D1.

Про початок війни.

Війна спіткала мене вдома, в Києві. Складно все згадувати, але з часом ми зможемо повернутися до тих спогадів і зробити висновки. В той складний перший місяць, під сирени та під ракети, які я бачила з вікна, я навчилася цінувати кожен день. Я здогадувалася, що війна можлива, але людина завжди сподівається на краще. У лютому я повернулася від своєї сестри з-за кордону, в мене була купа творчих планів, але все зупинила війна. Тривожну валізку я збирала вже 25-го лютого. Весь березень я проспала на підлозі в коридорі, тож забрала бабусю, відвезла її в Молдову до її подруги, сама поїхала до Польщі. Я дивилася на своїх друзів, на людей, з якими я працюю, і бачила, як вони влаштовують благодійні концерти, і як тільки я повернулася, відразу сказала своїй команді — починаємо, їздимо, даруємо людям настрій, робимо все, щоб хоч трошки підписати і людей, і наших хлопців.

Про благодійні концерти.

Ми їздимо у прикордонні зони, там є хлопці, які повернулися з фронту, є ті, хто чекає відправки, тому зараз ми активно допомагаємо, підтримуємо і піснею і добрим словом. Військові не завжди показують свій настрій, вони зібрані та стримані. І тому дуже приємно, коли після виступу вони підходять, дякують. Іноді просять залишитися та поспівати народні пісні. Ми завжди йдемо на зустріч, бо, повторюся, це наша місія.

Про російських медійників.

Їх для мене не існує. Є інші справи, інші думки. А те все просто треба викреслити зі свого життя.

Про майбутнє росіянців та українців.

Я боюся ставити якісь певні терміни, та, напевно, має два покоління пройти, щоб були хоч якійсь діалоги. Я не шукаю адекватних росіянців, мені це неважливо. Я знаю кількох музикантів, з якими я колись співпрацювали, в них чітка позиція, вони не бояться висловлювати свою думку. Тож мені й шукати не потрібно, я знаю, що є 2-3 людини, вони існують. А всі інші — вони мене мало цікавлять.

Про важливість української культури.

Мені трохи сумно, бо не вже мало статися таке, щоб люди пробудилися, почали бути україномовними, шанувати українську культуру. Чому цього не робилося до 24 лютого. Ми живемо в Україні, у нас українська мова, українські пісні. Я ніколи не засуджувала тих, хто співає російською. Просто мені дуже сумно, що мало статися найстрашніше, щоб люди пробудилися.

Про пісню «Не щаслива».

У нас багато дівчат, які чекають з фронту своїх чоловіків, своїх коханих. Пісня про те, що потрібно вчасно зізнаватися в коханні. Не боятися сказати головні слова. Незважаючи на війну, життя йде, люди закохуються, одружуються. І вони не мають боятися, не думати, що це не на часі. Вони мають продовжувати жити. Якщо ми будемо і жити, і допомагати фронту, це буде надихати наших захисників, бо вони борються за те, щоб країна жила спокійно і добре.



Back to top button