ДнепрОбщество

Олексій Суровцев: «Найстрашніше — коли тварин замикають в квартирах»

В ефірі програми «Простір свободи на D1» актор Олексій Суровцев розповів про допомогу тваринам та про найскладніше, з чим довелося зіткнутися.

Про послідовність життя.

Протягом останніх трьох років у мені були суцільні зйомки, я взагалі не відпочивав. А 22-го лютого цього року я поїхав у першу відпуску. І вже 24-го отримав страшну звістку про війну. Та життя послідовне. І воно дає вибір. Я обрав шлях актора, хоча міг і відмовитися. Я обрав переїхати в Ірпінь. І ця послідовність — не став би актором, не переїхав бі до Києва, не переїхав би до Києва — не переїхав би до Ірпеня. А якби я не переїхав в Ірпінь, то навряд чи я зайнявся тією справою, якою нині займаюся. Бо я ніколи б не подумав, що стільки тварин потребують допомоги. Коли почалася війна — це шок. І перше, що прийшло мені в голову — я здоровий чоловік, я хочу бути корисним.

Про допомогу тваринам.

Я не гадав, що буде взагалі потрібним таке заняття, як рятувати тварин. Але раптом я побачив оголошення, що при евакуації в кузові автомобіля забули кота, закритим в сумці. Чотири доби він сидів без води та їжі. Я пробігся, знайшов, врятував. Передав кота, виклав фото в інстаграмі з посилом «не кидайте своїх улюбленців», і почалося. Максимальна кількість заявок на порятунок в мене була 600. Це по маленькому Ірпеню. Є ще причина, чому я зайнявся тваринами. Ось є сценарій фільму, він складається зі сцен, якщо з цього сценарію можна викинути якусь сцен, і зміст не зміниться — отже, ця сцена не потрібна. І в евакуації людей я відчував себе саме цією сценою. Багато, дуже багато людей допомагає саме людям. І якщо мене там не буде — нічого не зміниться. А тваринам на той час допомагали одиниці. Тварини не обирали господарів, не обирали війну, вони не обирали бути закритими в квартирах. А це найстрашніше — коли тварин закривають в квартирах. Люди, коли еваюкувалися, мали розуміти, що в умовах війни вони можуть до дому ніколи не повернутися. І той корм, та вода, що ви даєте домашньому улюбленцю — може стати останнім, який він з’їсть чи вип’є.

Про найскладніше.

Були важкі тварини. Зараз, слава Богу, замкнених немає. Залишилися загублені. А коли тварина залишається на вулиці, то є шанси, що вона виживе. Коли вона замкнена — шансів немає. У мене було три мертвих знайдених котика. Один зайчик. Скоріше за все, він помер від страху, бо корм був. А котики загинули важкою смертю.

Про Ірпінь.

В перші дні, протягом тижня, була масова евакуація. По емоціям — місто було наповнене людським страхом. Та в той же час воно був наповнено силою духу тих, хто вирішив залишитися. Тоді ще не було таких яскравих бомбардувань, які почалися пізніше. І багато людей рятували тварин. Несли їх у сумках, на руках. Тому я й не думав, що хтось міг полишити своїх вдома. А виявилося — дуже багато. Щодо самого Ірпеня — десь немає світла, десь води. Десь великі рани — в кінці Ірпеня, на Бучанському напрямку, там величезні руйнування. Зараз Ірпінь робить перші, може не дуже стабільні, але вдохи.



Back to top button