ДнепрОбщество

Олег Скрипка: «Я не вірив у війну, а потім прокинувся від вибухів»

В ефірі програми «Простір свободи на D1» співак Олег Скрипка розповів про перші дні війни, волонтерську діяльність, психологію українських людей та про майбутнє нашої країни.

Про те, як почалося 24 лютого.

Українці розділилися 20 на 80. 20 відсотків відчували, що буде війна, а 80 — це такі, як я. Ті, для кого це була абсолютно божевільна ідея — щоб хтось почав війну. Нормальна людина цього б не зробила. Я не вірив у війну. Але я прокинувся від вибухів. Ми з родиною спустилися у підвал і зробили нараду — я сказав, що можу їх вивести і повернуся. Та всі сказали, що залишаться у Києві. Ми всі займаємося волонтерством. На другий день війни пішли блок-пости робити, діставати броніки. А через деякий час виникла можливість організувати концерт. Восьмого березня відбувся мій перший концерт, у лікарні Ахмадит, куди до цього влучило дві ракети. Там лишилися всі лікарі, і досі лікує всіх поранених. І дітей, і дорослих.

Про страх.

Спочатку було страшно. Реально страшно Та потім ми побачили ЗСУ, які навалюють ворогу по повній програмі. І дуже лікувально, для нас, артистів, зустрічатися з військовими. Ти персонально бачиш, хто рятує твоє життя. Дякуєш їм.

Про незвичайні психологічні проблеми українців.

Це надзвичайно, але всі вважають, що недостатньо роблять для допомоги. Я хочу дати пораду — якщо ми це відчуваємо, то це вже означає, що ми причетні до всього цього. І ми, українці, емоційно заряджені. Треба спочатку стати волонтером для себе, допомогти собі емоційно. Потім треба допомогти близьким. Просто своїй мамі, дітям, рідним. А потім, маючи досвід, можна волонтерити — не знімати зірки з неба, а тим, чим можете.

Про будинок в Бучі.

Бридко, коли ти розумієш, що вони жили в тебе вдома. Але наші швидко наступали, а ті швидко тікали. І навіть в ліжку моєї дитини, там видно спали якісь солдати, лишилася недопита пляшка горілки. А якщо росіяни не забрали із собою горілку — значить, дуже швидко тікали.

Про майбутнє.

Нам треба відбудовувати свій самостійний простір. Забути про орків та займатися собою. Якщо ми будемо чиплятися за своє минуле, то немає майбутнього. Вони йдуть на дно, тягнуться до свого корабля, а ми йдемо вперед.

Про дніпрян.

Дніпряни, я взагалі пишаюсь вами. Якщо чесно, позицію свою Дніпро показав у 2014 році, і якби цього не сталося, зараз ситуація була б взагалі інакша. Ваша позиція, дніпряни, буда ключовою для України. І тепер ми розуміємо, що можемо боротися і перемагати.



Back to top button