ДніпроСуспільство

Ніколи не думала, що доведеться стати переселенкою: Леся Мудрак на D1

Письменниця, філологиня Леся Мудрак доєдналася до спілкування у прямому ефірі на D1.

Про Литву та настрої країни.

Я ніколи не думала, що мені доведеться бути переселенкою. Я людина настільки глибоко патріотична, що не уявляла цього. 24 лютого я зустріла о 5 ранку. Мені подзвонила моя керівниця, та сказала, не виходити на роботу, бо почалася війна. В мене не було ні паніки, ні розпачу, буда лише велика порожнеча. Я сіла, і не знала, що далі робити. У мене двоє діток, 11 і 4 роки. Старша донечка із особливими потребами, тому я розуміла, що дітей потрібно вивозити. Звісно, якби я була ще молодою, натхненною та без дітей, в мене і в думках не було б такого, що треба виїжджати з країни. В Польщі у мене двоюрідна сестра, і через Польщу я з дітьми прибула до Литви. Та біда нас не оминула. Під Бучею у батька мого молодшого сина вбили рідного брата. Вбили уже жорстоко, ще й облили бензином та підпалили. Ів йог батьківську хату в Ірпені влетів снаряд. Тому в Литву ми прибули зі страшенним болем. Але, попри все, вдалося взяти себе в руки, адаптуватися. Тут потужна українська діаспора, прекрасні жінки-українки з великим серцем. Литва — дуже патріотична країна, і вони подібні в історичному контексті до України. І ту любов, ту підтримку, ту допомогу, яку надали литовці, я не відчувала багато років. Я влилася в життя Каунаса, це культурна столиця Європи 22-го року. І мені комфортно тут перебувати. Відійшовши від певного шоку, я влилася в культурний простір, в культурне життя. Для українців, які не можуть жити без мистецтва, відкрили український культурний центр, тут відбувається багато ініціатив. Якось так і сталося.

Про мову.

Я вважаю, що вона дуже важлива. Ми до кінця ще не уявляємо, яку країну ми бачитимемо завтра. Мова — це ДНК нації. Це код. У мене ніколи не стояло питання про те, щоб спілкуватися іншою мовою. Спілкуючись рідню мовою ми можемо перемогти на інтелектуальному фронті.



Back to top button