ДнепрОбщество

«На Київщині орки отримали по морді та тікали»: учасник бойових дій з позивним «Ніндзя»

В ефірі програми «Простір свободи на D1» учасник бойових дій з позивним «Ніндзя» розповів про прихильників руського миру, звільнення Київщини та поділився прогнозами на найближче майбутнє.

Про прихильників руського миру.

Вони стоять на заваді скорішого звільнення окупованих міст, бо вони чекали на цей руський мир, вони дочекалися його, раді їм. А нам складніше звільняти мирних мешканців. Бо, як не крути, вони всі мирні мешканці, незалежно за руський мир вони чи ні. Ми працювали по Київщині, і там підтримка була 100%. Там розуміли, що ми у себе в Україні, що ми брати і сестри, давали стовідсоткову інформацію стосовно ворога. А зараз, на цьому напрямку, де ми, нажаль, процент тих, хто підтримує цей руський мир є, і нам складніше звільняти наші міста. Бо ті прихильники раді, що у них в городі ворожий танк стоїть, а ми той танк вдарити не можемо, тому що — мирні мешканці. Я не знаю, що в цих людей в голові.

Про фронт.

До війни я займався будівництвом, лили бетон на великому підприємстві. Взимку погода стала на заваді роботи, і я, щоб не сидіти без діла, вирішив поїхати попрацювати за кордон. До останнього я не вірив, що почнеться війна. І 22-го лютого я приїхав до Києва, спілкувався з побратимами, вони також не вірили в напад. 23-го вночі я вже перейшов польську митницю. А 24-го я прокинувся у Чехії та побачив новини. І все, 27-го лютого я був в Києві. Зі своїми побратимами захищали Київщину. Вибили орків. Добре дали їм прикурити. Вони отримали по морді та тікали.

Про забезпечення.

Якщо забезпечення гуманітарне — то це залежить від того, де підрозділ знаходиться. Якось викручуємось. Волонтери допомагають, я їм від всієї душі вдячний. Наш підрозділ — я не знаю, щоб ми робили без волонтерів. Основна проблема була в тому, що в Україні був ресурс на війська, але народу пішло воювати в 3-4 рази більше, ніж було заплановано.

Про страх.

Я не буду брехати. Я звикший до війни на Донбасі. Мінаметами та танками мене не налякати. А коли я зіштовхнувся з авіацією… Це інший досвід. Але, звикаєш до всього. Звісно, страшно. З іншого боку, я хлопців заспокоюю — кажу, що від авіаційної бомби ти не сховаєшся, якщо вона летить — то вона летить. Та настрій бойовий. Ніхто не панікує. Всі покладаються на небесну броню.

Про орків-воїнів.

Я не знаю, на яке б я їх місце поставив серед армій світу. Але, їхня перевага тільки у кількості техніки. Та досвідченими військовими я їх не назву. Якщо б вони не ховалися за мирними мешканцями — їх тут вже б не було.

Про звільнення Київщини.

Зустрічали нас радісно, щиро, але мені важко в такі моменти. Мені простіше без емоцій від мирних мешканців. Я розумію, що у них сльози радості, але розумію і все те, що вони бачили, що пережили. На Донбасі було не так. У 2014-2016 роках там розумів, що у звільненому місті тобі можуть ножа в спину вставити. А тут зовсім не так. І це додатково мотивує.

Про зміну мислення у людей.

Ті, хто був налаштований на якусь руську пропаганду, тих, кого я бачив, та змінили нині свою думку — це тільки полонені. З цивільними особами я на цю тему не спілкуюся, в моєму оточенні таких немає. В мене не вкладається в голові, як так можна.

Про прогнози.

Я не хочу давати прогнозів. Особисто я бачу два варіанти. Перший — вони ще тиждень-два будуть пробувати влаштувати свій повномасштабний наступ на Донбас та отримають по зубам. Вичерпають ресурс і карлик заявить, що вони нібито виконали все, що хотіли. Другий варіант — 3-5 днів і вони зрозуміють, що їм наступ не по силам, тож вони окопаються та займуть оборончі позиції. Але тут залежить вже від нашого вищого керівництва, яке там приймуть рішення. Я розумію, що Президент не хоче дати просто наказ — звільняємо все, хлопці. Бо хлопці бойові, мотивовані, готові, але всі розуміють, що там мирні мешканці. Це не так просто, що ти пішов та звільнив. Якщо б відбулася повна евакуація, ми б їх вибили за тиждень. Але зараз там наші люди, і ми їх захищаємо.

Повну версію інтерв’ю дивіться тут.



Back to top button