ДніпроСуспільство

Мрію скоріше повернутися в Україну: Євгенія Дудка на D1

Прес-офіцер Служби порятунку Дніпропетровщини Євгенія Дудка, яка нині лікується після поранення внаслідок ворожого обстрілу, доєдналася до спілкування у прямому ефірі на D1.

Про стан здоров’я.

Почуваю себе не дуже, але є жага до перемоги хвороби, хочу повернутися до України і робити благі справи для всього українського народу. В Україні я перенесла 11 операцій. Коли вибухнула ракета, мій чоловік — один з перших, хто мене побачив та почав рятувати. Але в нього були поранені ноги, і він не міг мене нести… Важко це згадувати. Зараз у Німеччині лікарі чекають, коли загояться рани, і тоді також мова піде про оперування. Щодо термінів реабілітації — не варто загадувати та ставити терміни, мені термін назвали близько 6 місяців, але як воно буде ніхто не знає. Зараз намагаюся підтримувати себе у бадьорості.

Про повернення до України.

Мене тільки виписують з лікарні, я беру свою малесеньку валізку і відразу їду до своєї країни.

Про німецьку клініку.

Все влаштовує, вони підтримують моє життя. Важко лише у різниці менталітету. Тут вважають, що чим рідше до тебе лікар заходить до палати, тим пацієнт легший. У нас лікарі постійно навідуються. Звісно, дуже хочеться, щоб в Україні була можливість мати таку техніку, щоб лікуватися вдома. Адже в нас лікарі від Бога. Щодо мови — у Німеччині розмовляють німецькою, в кожній країні розмовляють своєю мовою. Ми зараз наздоганяємо. І сьогодні вранці у мене в палаті відкриваються двері і дівчина каже — доброго ранку. І я думала, що мені це сниться. Бо почути рідну мову — це наче диво було. І я коли почула цю дівчину, в мене такий бальзам на серце був. Мені дуже соромно, що раніше я розмовляла і писала російською. Краще б вчила німецьку чи англійську. Тут важко, без мови. Приходять волонтери, перекладають. А ця дівчина — з Харкова, з медичного університету. Коли почалася війна вони з родиною поїхали. І вона тут продовжила вчитися, проходить практику. І каже — коли війга закінчиться, поїду в Україну, лікувати наших громадян.

Про бажання.

З бажання потрібно бути обережними. Загадувати їх правильно. Я пам’ятаю, як святкувала День Незалежності, коли йшли колони військових, рятувальників, коли нагороджували героїв України — я думала, скільки в нас героїв, яка героїчна у нас країна, і я подумала — і я також отримаю колись звання героя, адже в мене така професія.. І так сумно, що відзнаку я отримала при таких умовах. Я б дуже хотіла когось врятувати… Але сталося, як сталося. І я дякую, що мене не покинули ні мої рятувальники, ні моя держава. Я хочу сказати дякую кожній людині, яка відгукнулася на мою біду, кожному підписнику, який мені пише, кожній людині, яка мене не знає, але пише — Женю, скоріше одужуй. Я дякую вам всім.



Back to top button