Суспільство

Ліні Костенко – 96: біографія, знакові цитати та найкращі пісні на вірші поетеси (Фото)

19 березня 2026 року українській поетесі Ліні Костенко виповнюється 96 років.

Про це повідомляє Телеканал D1.

Ліна Костенко — це жива легенда української літератури, поетеса-шістдесятниця та символ морального опору.

Народилася 1930 року в місті Ржищів на Київщині. Коли їй було 6 років, сім’я переїхала до Києва. Дитячі спогади поетеси затьмарені Другою світовою війною.

Навчалася в Київському педагогічному інституті. У 1960-х роках через активну участь у русі шістдесятників та відмову коритися радянській цензурі її твори були заборонені до друку на 15 років.

У 1979 році вийшов її історичний роман у віршах «Маруся Чурай», за який вона згодом отримала Шевченківську премію.

Письменниця продовжує жити в Києві. Після початку повномасштабного вторгнення вона вперше за довгий час з’явилася в публічному просторі, щоб підтримати захисників України.

Знакові цитати:

  • «Життя іде і все без коректур. Зачекає лиш останній суд».
  • «І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це, по суті, старт».
  • «Поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить».
  • «Коли в людини є народ, тоді вона уже людина».
  • «Ми ушкоджене покоління. Ми звикли до всього. Ми навіть звикли бути щасливими не по-людськи».
  • «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!».

Ліна Костенко відома своєю принциповістю: у 2005 році вона відмовилася від звання Героя України, заявивши: «Політичної біжутерії не ношу».

Також на вірши видатної української поетеси написано багато пісень. Декілька з них ми пропонуємо послухати.

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
За цю потребу слова, як молитви.

Віталій Козловський — Небачене побачено

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане…

Очима ти сказав,
сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
Сказав мені: люблю.
Несказане лишилось несказанним,
мов тихий дзвін гірського кришталю.

В пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!

Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю — ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.

Раніше Телеканал D1 повідомляв, що донька загиблого журналіста з Дніпра отримуватиме президентську стипендію.



Back to top button