ДніпроСуспільство

Катерина Бужинська: «Ми ніколи не будемо братами з росіянами»

Народна артистка України, співачка Катерина Бужинська доєдналася до спілкування у програмі ЧАС БЛОГЕРА на D1.

Про перші дні війни.

Я зустріла війну в Києві. Перший будинок, який обстріляли був сусідній до мого. Коли я почула сирени, я сіла в машину з дітьми та чоловіком, і ми поїхали. Поїхали через всю Україну. Було дуже страшно. Я розуміла, що повинна не плакати, щоб діти не перелякалися. А у мене був наче спазм всього організму. Я навіть дві доби не могла пити воду.

Про творчу діяльність.

Зараз ми в Болгарії, тут був неприємний випадок. Я відмовилася від одного з концертів, тому що там організатори хотіли, щоб звучала мова окупанта. Я організована свій концерт, де ми зібрали гроші для допомоги ЗСУ. В кінці місяця я планую поїхати з концертом в Словаччину. В кінці липня я разом з талановитими людьми організовуємо дитячий фестиваль з вокалу. Це теж культурна робота, культурний фронт. А ще мені випала велика честь побувати на великому заході де зібралися всі болгарські журналісти, і я нагороджувала одного з відомих журналістів за найкращий репортаж з гарячих точок України, зокрема з Маріуполя. І мене запросили на болгарські центральні канали, де я мала змогу розповісти, що насправді відбувається в Україні.

Про інформаційний фронт.

Мене постійно блокують, вводять в тіньовий бан. Я тримаюсь. Я вважаю, що кожен громадянин України, кожен артист, спортсмен, має це робити, бо ми повинні кричати й далі, що страшне відбувається. Це геноцид української нації. Україні потрібна допомога.

Про мову.

Я хочу звернутися до всіх людей, які поїхали в Європу — переходьте на українську мову. Мені соромно, коли іноземнці мені кажуть — ми не розуміємо, це росіяни або українці, бо вони однією мовою говорять. Люди, мова, це наша зброя, це наша ідентичність, зараз це дуже важливо.

Про сьогодення.

Мій брат ніколи не тримав зброю в руках, але пішов захищати Україну добровольцем. Ми молимося і за нього, і за кожного українця зараз. Це справжні герої. Я дуже хочу, щоб ми скоріше перемогли, щоб скоріше повернулися до дому. І я готую прем’єри нових пісень. Одна з них буде присвятою жінкам, які як янголи, своїми молитвами обороняють своїх чоловіків, які зараз на фронті. Я бажаю всім нам витримки, божого благословіння і щоб добро перемогло зло.

Про росіян та українців.

Ми ніколи не будемо братами. Брат не може вбивати брата. Я завжди кажу іноземцям — скажіть, хто до кого прийшов? Ми у себе вдома. До нас прийшов окупант. Я не спілкуюся з російськими колегами. З 2014 року для мене це принципово.

Про творчість під час війни.

Нас мають чути в усьому світі. Наші вишиванки мають бачити. Наші страви куштувати. Це все те, чим ми можемо пишатися і про це мають знати та чути.

Про Україну після перемоги.

Перше, Україна має свій шлях в Європейську родину. Я бачу Україну сильною, заможною. Я пишаюся нашими хлопцями, нашою армією. Україну бачу незламною, непереможною, співучою, яка гостинно запрошує друзів з усього світу.



Back to top button