Історія в стилі хіпстер: як стати типовим нонкомформістом
To be hip – бути у темі! Коротенький девіз, з якого народилася і вже понад 80 років продовжує зростати, хвилюючи юні уми, субкультура хіпстерів.
Про це розповідають журналісти Телеканалу D1.
У 40-х роках минулого століття новонароджені хіпстери були затятими фанатами джазу та бібопу, які намагалися розчинитися в способі життя своїх кумирів, джазових музикантів. Одягалися як вони, говорили на їхньому сленгу, як і джазмени намагалися з іронією споглядати світ крізь алкогольно-наркотичний туман і недбало ставитися до грошей, сексу та майбутнього. Через 70 років тема змінилася радикально. Нинішнє покоління хіпстерів, або, як їх ще називають, інді-кідів декларує абсолютно протилежну ідею – не бути схожим ні на кого. Теоретично вони заявляють своє повне неприйняття культурного мейнстриму та нестримну потяг до андеграунду. Іронічне: «Я слухав цей гурт, коли про нього ще ніхто не знав» – ідеальна репліка для сучасного представника хіпстерів. Вони читають Керуака, Бенкса та Пруста, дивляться фільми Уеса Андерсона та Джармуша, і слухають маловідомі музичні команди, тому що загальновідомі – це все той самий ненависний мейнстрім. На жаль, більшість критиків звинувачують хіпстерів у тому, що їхня заявка на контркультурність та інтелектуальність лише поза, до якої сильно напрошується приставка «псевдо»
деологія хіпстерів просто скроєна із протиріч. Вони заперечують споживання, віддаючи перевагу вінтажним речам, пластмасовим прикрасам і натуральним продуктам, при цьому неодмінним атрибутом будь-якого хіпстера є iPhon, iPad або будь-який інший гаджет від Стівена Джоббса. Вони борються за індивідуальність і водночас створюють вивірений і відомий образ ідеального хіпстера. Вони кричать про незалежність суджень, але табуном йдуть за думкою, яку вважають авторитетною. Навіть від постулату, що людина, вважає себе 100% хіпстером, вже не хіпстер, тому що справжній хіпстер не терпить ярликів, і носіння футболок з написом «Я ненавиджу хіпстерів», віє не здоровою самоіронією, а скоріше легким снобізмом.
Журналіст американського інтернет-видання «Huffington Post» Джулія Плівін у своїй статті про ідеологію хіпстерів досить обґрунтовано писала: «Незважаючи на те, що хіпстери підкреслено уникають будь-яких ярликів, одягаються вони однаково, надходять у всьому однаково і абсолютно конформістськи дотримуються норм свого «нонконформізму»».
Все стає зрозумілішим, якщо враховувати, що вік більшості представників руху хіпстерів коливається від 16 до 26 років. Бажання виділятися, здаватися розумнішими, бути яскравою індивідуальністю, при цьому залишаючись частиною колективу, показне заперечення авторитетів, болісний пошук себе з нескінченними метаннями з крайності до крайності, і самоіронія, як засіб превентивного захисту, – вам це нічого не нагадує? На мою думку, ідеальний психологічний портрет будь-якого підлітка.
Але якщо ви все ще не знайшли себе і вас нестримно тягне стати хіпстером, не стримуйтесь. Всі ми через це пройшли так чи інакше. Принаймні почати ви можете із зовнішнього вигляду, якому представники цієї субкультури приділяють велику увагу. Знову ж таки суперечачи власному прагненню не бути таким як усі.
Насамперед, купіть скіни – вузькі джинси. Вони повинні сидіти на вас як влиті, практично вичавлюючи сльозу з ваших очей. Далі не забудьте придбати пару футболок з якимсь забавним принтом або фразою. Дістаньте з антресолей старий светр, трохи битий міллю, але ще цілком добротний з вінтажної точки зору. Єдині та неповторні кеди Converse зроблять ваші ноги по-справжньому хіпстерськими. Не обійтися вам і без окулярів у товстій пластиковій оправі. Жодного практичного значення вони не мають, навіть наявність скла не обов’язково, але імідж роблять. Ще знадобиться «ломограф» – пластмасовий плівковий фотоапарат, яким ви робитимете геніальні знімки навколишнього світу, Moleskine – дешевий дерматиновий блокнот, куди ви не відкладаючи в довгий ящик зможете записати глибоку думку, що раптово прийшла, і, звичайно ж, щось від Apple. Інакше ніяк.
Подивіться в дзеркало, ви бачите перед собою типового хіпстера. Діставайте з полиці «Осину фабрику» Бенкса, врубайте на DVD «Мертця» Джармуша і терміново відкривайте свій MacBook, вам ще потрібно встигнути завести акаунти у всіх соцмережах, щоб скоріше почати ділитися зі світом своєю.
Раніше Телеканал D1 розповідав історію в стилі ґрандж: як бруд став гламуром.