Історія в стилі ґрандж: як бруд став гламуром

Історія стилю ґрандж – це чергова сумна розповідь про те, як бунт і протест проти моди та гламуру зрештою самі стали частиною моди. Як андеграунд вкотре перетворився на мейнстрім.

Про це розповідає Телеканал D1.

Починалося все із Сіетла. Саме там, у місцевому рок-бульйоні, потихеньку варилася нова музична течія, такий собі декаденський синтез панку та хеві-металу. Купа рок-гуртів надривним вокалом співала про безнадійність, самотність та депресію, супроводжуючи тексти брудними, насиченими перевантаженнями гітарними партіями з жорсткими та диссонасними співзвуччями. За однією з версій першим назву для новонародженого стилю вигадав Марк Арм, вокаліст гурту «Mudhoney», він описав звучання свого гурту коротко, але змістовно: “Повний бруд (grunge)! Цілковитий шум! Повне лайно!” Так слово grunge й пристало до нового стилю. Само собою одягалася вся ця братія відповідно до своєї музики. Про яку моду і красу, про який стиль може йтися у світі, де все безглуздо і безвихідно? По суті, вбрання у стилі гранж можна вичерпно описати чотирма словами – що потрапило під руку. Старі, подерті, поношені речі в самих немислимих поєднаннях і комбінаціях, схильність до темної кольорової гами та повна байдужість до акуратності та охайності. Середньостатистичний представник ґрандж-культури виглядав бездомним з великим стажем. Що ніби ілюструвало безпритульність його самотньої душі.

Наприкінці 80-х початку 90-х років минулого століття, до цього байдужа до Сіетлу музична індустрія все-таки вирішила звернути погляд на нову течію і кілька лейблів підписали контракти з місцевими ґранджовими групами. Серед цих гуртів була і Nirvana. Ґрандж нарешті вийшов зі свого маленького замкнутого світу на простори Америки, а після виходу альбому «Nevermind» Nirvana взагалі накрив весь світ. За три місяці альбом вирвався на перше місце в Billboard 200 і продавався як свіжі пиріжки по 400 000 дисків на тиждень.

Слідом за музикою молодіжну культуру накрила і естетика ґрандж – бути не стильним і не модним стало стильно та модно. Заперечення стилю повільно почало перетворюватися на стиль.

У 1993 році остаточний вирок гранжу як стилю протесту і байдужості до моди виніс американський дизайнер Марк Джейкобс. Він досить довго і з цікавістю вивчав вакханалію несмаку та еклектики, що захлеснула молодь, і в результаті так надихнувся цим свавіллям в одязі, що створив першу колекцію гламурного ґранджу. Він представив її на огляд модних критиків 1993 року. Колекція складалася з сарафанчиків у квіточку, що навівали думки про сирітські притулки, у комбінації з важкими черевиками, розтягнутих светрів, мішкуватих тренчів і фланелевих сорочок. Виглядали всі ці речі так, ніби їх носило вже не перше покоління. Показ справив фурор. Критика обзивала колекцію по-різному, від стримано – іронічного: «маргінальний шик» до розгорнуто-саркастичного: «стиль бомжів з Гарлема, які вбралися для поїздки в Манхеттен». Але думки критики вже не мали ніякого значення, ґрандж остаточно і безповоротно став частиною високої моди.

До середини 90-х музика ґрандж потихеньку пішла на спад, Коббейн застрелився, багато гуртів розпалися, деякі музиканти та їхні слухачі просто переросли юнацьку стадію заперечення і неприйняття навколишньої дійсності, а ті, хто так і не зміг цього зробити, вдалися до буйного саморуйнування і пішли за Коббейном. Але світ моди так і не випустив ґрандж зі своїх чіпких рук. Він відполірував його, припудрив, згладив усі шорсткості, розкрив глянцем і перетворив чергову спробу вирватися з одноликого натовпу на модну фішку для натовпу.

Але, якщо ви все-таки зважилися спробувати на смак не сучасний гламурний, а справжній ґрандж вам варто запам’ятати кілька правил. Перш за все, весь ваш одяг має бути, або хоча б виглядати, добряче поношеним – витерті до дірок джинси, розтягнутий светр або кардиган, запрана футболка, вицвіла фланелева сорочка, важке грубе взуття, чим стоптанніше, тим автентичніше. І скрізь, де це можливо, більше потертостей, дірок і ниток, що стирчать. Відмінно піде багатошаровість: футболка одягнена на футболку, яка кокетливо виглядає з-під млявої брами джепмера, на який безсоромно натягнутий светр. Зверху не завадить ще й м’ята, витерта шкіряна куртка, а знизу мішкуваті штани з діркою і бахромою та змучені марш-кидками армійські черевики як фінальна нота. Кольори приглушені, чорні. Жодних кричучих, яскравих деталей. Розмір за жодних умов не повинен збігатися з вашим – або трохи більше, або трохи менше. Будь-яка річ, що ідеально сидить на вас, зведе нанівець всі ваші старання стати ґранжменом. І жодних ігор у комбінаторику – всі речі, які на вас одягнені повинні категорично дисонувати одна з одною. Забудьте про зачіску, вставши вранці з ліжка в жодному разі не надумайте користуватися гребінцем або пригладжувати неслухняні вихори. Якщо після всього цього людина, яка йде на зустріч з традиційним смаком в одязі, спробує тут же на місці переодягнути вас і насильно затягнути до перукаря, вам все вдалося. Ви освоїли ґрандж.

Раніше Телеканал D1 розповідав історію в стилі денім: як джинси завоювали світ.