Ігор Матвієнко: «Я закликаю російських та білоруських атлетів не мовчати. Мовчання — це згода»

В ефірі програми “Простір свободи на D1” олімпійський чемпіон, Президент Федерації вітрильного спорту Дніпра Ігор Матвієнко розповів про свою діяльність у воєнний час та поділився роздумами щодо політики та спорту.

Про перший день війни.

Коли я з дітьми прокинувся вдома, це було настільки жахливо. Я маю звичку, дивитися вранці на воду, і в той день Дніпро, вода в річці, була свинцевого кольору. Наче знак. Я мав змогу згідно законодавства виїхати за кордон, але сам залишився. Я вважаю, що тут моє місце. Я буду тут до кінця.

Про діяльність під час війни.

Зараз я допомагаю людям з житлом, тим, хто приїхав до нас. З Маріуполя приїхали наші яхтсмени, деякі живуть в мене вже другий місяць. З нашого клубу багато хто пішов в ЗСУ чи волонтерство. Я дивився на яхти, думав підготувати їх до сезону, але цьогоріч його не буде ні в Дніпрі, ні в Україні. Та це нічого. Я себе точно десь знайду, це ж моє місто.

Про крейсер “москва”.

Я вперше зустрів його в Севастополі, у 80х роках. Це було щось громадне, щось сильне. Здавалося, що його ніхто не переможе. А сьогодні я можу сказати — слава богу, що його більше немає.

Про спорт та політику.

Саме чемпіонати роблять політику в державі. Тому неможливо відокремлювати одне від одного. Ми, звичайно, свої перемоги демонструємо на спортивній арені, а не на полі бою, та я цілком підтримую, що слід відгородити російських та білоруських спортсменів від змагань. Я закликаю російських та білоруських атлетів не мовчати. Мовчання — це згода. Щось треба робити, щоб зупинити цю агресію, зупинити ці вбивства заради майбутнього, заради дітей.

Повну версію інтерв’ю дивіться тут.