Яким для дніпровського театру є сьогоднішній День Незалежності, що означає понад столітня історія та яким має бути український театр майбутнього.
Про це у “Просторі Свободи” на Телеканалі D1 розповідали Валентина Галацька, завідувачка літературною частиною, кандидат філологічних наук, доцент і Максим Кузнецов, артист театру, стипендіат стипендії Президента України.
День Незалежності для Дніпровського національного академічно-українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка – це також ще й особиста дата. Це день народження самого театру.
Історія театру розпочалася ще у 1918 році, і за понад століття на сцені змінювалися покоління акторів, покоління режисерів, покоління глядачів змінювалися, а ще й країна змінювалася паралельно із цим. Але незмінним обов’язково залишалося головне – українське слово на сцені, українська культура і українське мистецтво. Сьогодні театр продовжує працювати і під час великої війни, ставлячи вистави, підтримуючи глядачів і зберігаючи українську ідентичність.
«У 1918 гетьман Скоропадський у Києві підписав указ про створення першого державного театру України. 10 років наш театр був у Києві. З 27-го року у Дніпропетровську тодішньому у Дніпрі саме на цьому театральному майдані. І до сьогодення. 23 серпня 108 років з дня народження театру. І у вересні ми розпочинаємо 109й театральний сезон. Це дуже цікаво, дуже знаково, дуже повчально, тому що театр у всі часи, і в застійні часи, в часи війни, в часи перебудови, в часи ГКЧП, в часи незалежної України, завжди був таким публічним рупором, флагманом української ідеї, українського слова, культури, драматургії і активної життєвої позиції проукраїнської. І це, мабуть, головне», – каже Валентина Галацька, завідувачка літературною частиною театру.
Раніше Телеканал D1 розповідав, як трансформується український театр під час війни та в чому феномен антрепризи.
