ДнепрОбщество

Дафна Шарон-Максимов: «Ми, ізраїльтяни, ніколи не залишимося байдужими до вас»

Психологиня по роботі з травмами і посттравмами у дітей та підлітків Дафна Шарон-Максимов доєдналася до спілкування у прямому ефірі на D1.

Про песика Хібукі.

З першої хвилини горя, що прийшло на вашу землю, ми, ізраїльтяни, з вами. Всією душею і всім серцем. І ми ділимося з нашими колегами-психологами та педагогами усіма ізраїльськими методиками, всім, що ми накопичили. В Ізраїлі кожна дитина знає, що таке життя у стані війни, і тому у нас існує багато методик. І Хібукі — одна з них. Ця іграшка була розроблена під час другої Ліванської війни, в той час, коли північ Ізраїлю масивно обстрілювався ракетами. І велика кількість людей були вимушені покинути свої домівки. Мали стати переселенцями. Мене запросили працювати до табору переселенців, і ми вигадали цю іграшку. Це собачка Хібукі — з івріту перекладається як «обіймашка». Вона вміє обіймати кожно, і вона наразі обіймає 110 тисяч діточок. В ній найголовніше — сумна мордочка, кожна дитина зчитає цю емоцію. Ми питаємо, як себе почуває собачка, і діти відповідають — ій сумно. Ми говоримо з дитиною о її почуттях через Хібукі. Ми питаємо, чому Хібукі сумний. І дитина розповідає власну історію, перенесену через Хібукі. Ми питаємо, чи може дитина допомогти Хібукі, та даруємо песика. Наша ідеологія — ні в якому випадку не продавати Хібукі. Його не покупають і не продають. Його просто отримує кожна дитина. І піклується про неї. І так відбувається терапія, коли дитина з пасивного стану переходить до стану сильного, який піклується про слабкого Хібукі.

Про співпрацю з Дніпром.

У нас чудові колеги у Дніпрі, які беруть участь у нашому проєкті. Це справжній академічний курс, вони отримують знання від нас. Ми робимо це на волонтерських засадах, від чистого серця. Дніпро став першим містом в Україні, де ми виготовляємо Хібукі. Ми хочемо забезпечити собачками Хібукі всіх дітей України.

Про підтримку ізраїльтянами українського народу.

А як ми могли залишитися байдужими. Я єврейська мам,в мене також є діти. Ми ізраїльтяни, ми знаємо, що таке страх втратити дітей, як страшно за їхні життя. Ми чуємо історії ваших дітей. Ми пам’ятаємо на генетичному рівні свої втрати, свій біль. І ми не можемо залишатися байдужими. Нам шкода, що ми не можемо всіх обійняти, що ми всім допомогти не можемо. Ми ніколи не залишилося байдужими до вас.



Back to top button