У 1977 році Дніпро пережив великий буремний потоп, який мало не змив місто з обличчя землі. Історики досі вагаються, що з розповідей про нього є правдою, а що – здогадами.
Телеканал D1 розповість спогади мешканців про цей день.
Потоп, який накрив місто майже пів століття тому, 28 липня 1977 року мешканці згадують із дрожем навіть зараз. Все довкола наче розчинилося, хоча злива тривала лише дві години.
На проспекті ім. Дмитра Яворницького (тоді – ім. Карла Маркса), біля ЦУМу та на ринку “Озерка” рівень води досяг півтора метра. Стихія затопила все, чого змогла дістатися, а також повиймала зі “шпарин” Дніпра весь бруд, уламки, загублені дрібні речі.
Перед в’їздом на Новий міст автомобілі плавали у воді. Було видно лише вершечки їхніх дахів.
Й, авжеж, зупинився рух транспорту, світло та зв’язок обірвалися, і мешканці були змушені добиратися додому пішки, щосили борючись із повінню.
Подейкують, буцім серед них були ті, хто такі і не повернувся додому: злива фактично “змила” людей у відчинені каналізаційні люки. Ці моторошні чутки досі ніхто не може ані підтвердити, ані спростувати.
За офіційною інформацією, щоправда, водна буря нібито не забрала з собою жодного людського життя. Медіа розповідали тільки про наслідки негоди та про те, на якому етапі перебуває їхня ліквідація.
Спогади дніпрян про потоп 1977 року
За матеріалами історика Максима Кавуна, того дня знайома його батька, Едуарда Кавуна, втратила чоловіка. Він зник безвісти після потопу, а оприлюднити цю інформацію у “закритому місті” не могли.
Також необхідно розуміти, що чоловік цієї жінки – лише одна жертва, про яку знав пан Едуард, а насправді їх набагато більше.
Ось що він згадує іще:
“Я повертався з роботи якраз у кульмінацію зливи, близько 17:30. Наша родина жила тоді вище вулиці Чкалова, неподалік стадіону “Металург” (нині на його місці “Дніпро-Арена”). Ішов від будівлі Міністерства чорної металургії, тобто від проспекту ім. Карла Маркса (зараз – ім. Дмитра Яворницького). Води було по коліна. У районі вулиці Херсонської води було майже до пояса. Я заледве дістався додому. Мене мало не понесло хвилею і могло затягнути в каналізаційний люк”.
Та найбільш прикро було споглядати не сам факт потопу і його наслідки, а мешканців підвальних і напівпідвальних приміщень, які дивом врятувалися, прихопивши з собою які-не-які речі.
Люди сиділи надворі біля єдиного майна, яке в них залишилося, і не знали, що робити зі своїм життям далі (вулиці Воскресенська (тоді – Леніна, Короленко та ін.). Серед них були й маломобільні громадяни.
“Пам’ятаю, на Ленінградській (в районі “Привату” і навпроти) були старі двоповерхові та триповерхові халупки, вони стояли в низині і були залиті по другий поверх, і навколо всього цього плавали щури… На самій Ленінградській вода стояла по пояс, і на парканах хлопчаки перевозили всіх охочих… в районі кінотеатрів “Батьківщина-Панорама” автомобілі їздили по алеї, оскільки вода стояла їм по скло… Пам’ятаю, як зверху, від Гірського інституту, по проспекту мчали “потоки” зі шпалами, гілками, шматками асфальту і сміттям… Пам’ятаю як “Озерка” попливла… Пам’ятаю затоплену стоянку під Новим мостом, там стирчали тільки дахи автомобілів… Всі підвали та напівпідвальні приміщення було затоплено (а це архіви, бібліотеки, склади…).
Але головне, що після зливи одразу визирнуло сонце, і жителі затоплених квартир почали натягувати мотузки та сушити мотлох, книги та килими”, – пригадує Максим Кавун.
Матеріальні наслідки та втрати
В результаті потопу довелося знести будинок №7 на вулиці Воскресенській і прокласти звідти бульвар від вулиці Володимира Мономаха. Так і утворився Театральний бульвар, без якого сучасний Дніпро складно й уявити.
З мапи міста зникли вулиці Грошова та Різнична. Від останньої залишився будинок №9, але самої вулиці майже не існує. Територію з декількох кварталів перепланували, а в її центрі звели будівлю цирку.
Щоправда, ділянки біля ринку “Озерка”, яка постраждала чи не найбільше, ремонт чи реконструкція так і не торкнулися.
Раніше ми писали, що у мережі показали, який вигляд мав 130 років тому один із найвідоміших заводів Дніпропетровщини.
