Фронтмен гурту «Друга Ріка» та генеральний директор ГО «УААСП» Валерій Харчишин доєднався до спілкування у прямому ефірі на D1.
Про благодійний тур “Хто, якщо не ми”.
Тур називається словами з нашої пісні. Ми вже проїхали 5 міст Європи, та на цьому не зупиняємося. Буде ще у нас і Париж, і Ніца. Тобто тур триває, м дуже швидко все організовуємо. Можливо, додадуться ще декілька концертів. Мета їх — зібрати гроші, щоб допомогти батальйону, яким ми опікуємося. Почалося все з того, що я просто опублікував фото свого зруйнованого будинку, не для того, щоб пожалітися, а щоб використати людську емпатію задля збору грошей для сотні військових. І в мене вийшло. Я подумав, що з “Другою рікою” вийде зібрати ще більше. І ми почали проводити концерти. У нашого батальйону є втрати, вони значні. Втратили машину, водій загинув… Зараз ми замовили туди два автомобілі, плануємо замовити автобус і декілька коптерів. Чого не вистачає, те і будемо закуповувати.
Про концерт в Дніпрі.
Тут у нас була особлива місія — ми збирали на швидку. І все вийшло. Дякуючи вам, дніпряни. Не зважаючи на те, що ми виступали майже інкогніто, оголосили за день про концерт, зібралося багато людей. Це було зворушливо. На справді цей концерт як один з найкращих. Хотілося віддатися повністю, наскільки я це можу.
Про волонтерство.
На сам перед, це треба робити відповідально. Не секрет, що є волонтери, які на цьому наживаються, покидьки були завжди. Тому краще, якщо є можливість — передавати в руки. Якщо знаєте військових, запитайте, що саме їм потрібно. А інколи потрібно найелементарніше — вологі серветки, одноразова білизна.
Про зміни всередині.
Ми точно не будемо такими, як були. Це урок, за який не можна дякувати, та якби не війна, ми б були іншими. Ми б так не згуртувалися, ми б так швидко не євроінтегрувалися. Зараз, записуючи запрошення на концерти в Париж, Ніцу, ще якісь міста, я думав — це наша мрія. Але, як швидко ми євроінтегрувалися. Кожна бомба відвертає нас від росії та наближає до Європи. Чому ми раніше цього не робили? Чому вони не бачили нас? Ми побудували гарну країну, зараз, їздячи світом та порівнюючи з іншими — розумієш і бачиш це. У нас ж купа своїх тарганів і проблем, але навіть просто візуально, у нас все дуже круто було. Але нам потрібно було доводити, що ми є Європою. Знаходячись у географічному центрі Європи! І за це ми зараз отримуємо те залізо, що подає на нас від неєвропейського сусіда. Біда зробила нас іншими. І я сподіваюсь, що ми будемо це пам’ятати. Ми маємо гордо називати себе українцями.
Про Україну після війни.
Я щодня про це думаю. Коли потрапляю на якісь чергові руйнування, мені здається, нам буде важко. Ми все відбудуємо, але це буде дуже копітка робота. Треба набратися терпіння. Ми будемо відновлювати кожен клаптик нашої землі і пам’ятати про тих, хто загинув за нас. Та я впевнений, що ми будемо нарешті щасливими, могутніми та будемо передовою економікою Європи. Ми на це заслуговуємо.
