Морпіх із Кривого Рогу Микола Андреюк пройшов АТО і тримав оборону Маріуполя на заводі Ілліча, звідки й потрапив до ворожого полону. Там росіяни, намагаючись “повісити” на нього сфабриковану справу про розстріл цивільних, жорстоко катували українського військового протягом 19 місяців.
Про це розповіла сестра Героя Ніна криворізьким ЗМІ, передає Телеканал D1.
Вперше Микола Андреюк зустрів російську навалу у 2014 році, коли ніс службу у складі Нацгвардії України. Пройшовши АТО/ООС, зазнав поранення легені, а через шкідливу роботу на кар’єрі мав утруднене дихання. Проте не полишив військову справу й перевівся до 36-ї окремої бригади морської піхоти.
З лютого 2022 року боронив Маріуполь на заводі Ілліча, де йому з побратимами загрожувало оточення. Тож, спаливши документи й єдиний раз написавши сестрі, що живий, розбив телефон. І зберіг гранату – теж на випадок полону.
Лише за місяць після повідомлення, у квітні 2022-го, Ніна побачила по телебаченню, як її брата беруть у полон. Відтоді від Миколи не було жодної звістки.
На початку цього року, після чергового обміну військовополоненими, з нею зв’язався десантник Сергій, який перебував із Миколою в одній колонії.
Він розповів, що окупанти намагалися сфальсифіковано звинуватити її брата у розстрілі цивільних, за що ставилися особливо жорстоко. Так військовий схуднув із 120 до 60 кілограмів, постійно непритомнів і втратив силу розмовляти. Намагаючись бодай якось полегшити стан Миколи, співкамерники годували його з ложки.
У російському шпиталі полоненому зумисне не надавали допомогу – він просто лежав у ліжку, повільно вмираючи.
Ніна сподівалася, що Миколі вдасться вижити і звільнитися, поки випадково не дізналася, що тіло брата, ймовірно, перебуває у морзі в Києві. Через помилку у прізвищі (Андрелюк, коли правильно – Андреюк) у звіті зазначили, що він загинув 14 листопада 2023 року не у полоні, а в бою. Саме тому, припускають рідні, їм і не повідомили про його смерть офіційно.
Розслідування й аналіз ДНК тривали майже рік. І нарешті в листопаді 2024-го Миколу гідно поховали на Центральному кладовищі Кривого Рогу.
У нього залишилися батьки, сестра та брат.
«Він був винятково добрим, жертвував усім заради близьких людей. Тугу ховав за усмішкою, аби нікого не обтяжувати своїми проблемами», — згадує Ніна.
Нагадаємо, додому з російського полону повернулися 95 українців: воїни ЗСУ, Нацгвардії, а також прикордонники.
