Музикант, саунд-продюсер Макс Пташник доєднався до спілкування у прямому ефірі на D1.
Про перший день війни.
Я 23 лютого приїхав зі Львова до Києва. О 4 ранку прокинувся від вибухів. І почалося нове життя, нова реальність.
Про сортування інформації.
Нам дуже пощастило, що інформаційною політикою займаються великі професіонали. Тому я слідкую за офіційними канала Збройних сил, за каналами секретаріату президента, міністерства оборони. Я дуже жорстко фільтрую ті телеграм-канали, на які я підписаний. Щоб залишатися в нормальному психологічному стані треба сильно фільтрувати інформацію, бо можна просто зійти з розуму.
Про пісню “Бо ти моя Азовсталь”.
Ідеї записати цю пісню не виникало, просто сталася наступна річ: війна, вона розставила все дуже жорстко на свої місця. Ми зрозуміли, що насправді має значення. Я багато працював продюсером із закордонними ЗМІ, і жорстко втомився. І зрозумів, що хотів би повертатися до музики. Я приїхав на студію, і розумію — не можу. А то був період, коли останні тижні хлопці перебували на Азовсталі. Я розумію, що не можу нічого робити, поки вони там. Вони стали для мене неймовірним символом надії. І в один момент я сів, і написав. Для мене Азовсталь — це символ найбільшої надії, найбільшого героїзму. Просто написалася ця пісня. І ми зізвонювалися з Світланою Тарабаровою, я зіграв їй пісню, і за тисячу кілометрів один від одного, ми вирішили записати цю пісню.
Про Азовсталь.
Те, що зробив гарнізон Маріуполя, це підтвердження того, що дива існують. І що інколи люди здатні робити надлюдські речі не раз в житті, а просто — прокинувся, і робиш, і так протягом місяців. Це навіть осягнути важко.
Про натхнення.
Моя роль — в тому, щоб слухати. Тому, я просто максимально уважно спостерігаю за світом, а потім через музику та звук про нього розповідаю.
