Блогер Антон Скуратов доєднався до спілкування у прямому ефірі в програмі ЧАС БЛОГЕРА на D1.
Про волонтерську діяльність.
Ми заснували гуманітарний фонд, і намагаємося нагодувати всіх, хто цього потребує. Насправді, нічого важкого. Нам вдалося домовитися з багатьма партнерами, підприємствами, які також підтримують Україну, і вони поставляють нам гуманітарну допомогу, яку ми розприділяємо.
Про Бучу та про емоції.
Я дуже люблю Бучу та Ірпінь. І коли я приїхав туди — я не повірив своїм очам. Я бачив фото, але наживо — танки, розбиті автівки… Ця аура… Це було дуже важко. Я приїхав додому, і ще добу не розмовляв. Буда втома як фізична, так і моральна. Я бачив пробиті кулями автівки з наліпками “діти”. Це жах, словами не передати. І тоді з’явилося величезне бажання всі сили кинути на допомогу людям. Мій друг провів місяць в Гостомелі в окупації. І йому доводилося комунікувати з ними, з окупантами, для того, аби вижити. Багато російських військових напивалися, дебоширили, заходили в чужі будинки, вибивали навіть ті двері, які були відчинені. Я так розумію, що вони приїхали та побачили, що люди живуть краще, ніж в багатьох містах росії, і захотілося нашкодити. Мій друг розповідав, що він йшов з тачкою рубити дрова, і дійшло до того, що в нього буряти вкрали цю тачку. Там те, що не могли забрати — спеціально ламали.
Про сьогодення.
Я все життя займався гумором, у нас креативне рекламне агенство, і я бачив круті перспективи. Зараз у нас залишився один клієнт, і ми намагаємося перестуктуризувати на роботу з американськими клієнтами, але всі наші доробки, всі наші сили ми спробували направити на волонтерство. Мені казав один військовий командир — аби один військовий якісно робив свою справу, треба 12 людей в тилу. І я зрозумів, що у наших військових зараз тил ще більший, бо всі українці об’єдналися, вся країна. Все ще не вбиває — робить нас сильнішими. А нас в даній ситуації вбити неможливо. Тому ми тільки стаємо сильнішими. А за війною буде весна, літо, і все буде добре.
